Граф Дракула - Страница 17

• Предыдущая
• 17 / 108
• Следующая

Я думав і думав, що ж тепер зробити, але голова моя горіла; у відчаї я стояв і чекав. У цей час я почув багатоголосий циганський наспів, свист батогів та стукіт важких коліс, що пробивався крізь нього: це під'їжджали цигани і словаки, про яких говорив граф. Востаннє огледівши ящик, у якому покоїлося тіло, я залишив підземелля і, діставшись до кімнати графа, приготувався відбити напад у той момент, коли двері відкриються. Напружено прислухаючись, я вловив брязчання ключів, скрип замка і, нарешті, звук дверей, що відмикалися. Мабуть, існував якийсь інший вхід, або у когось були ключі до замкнутих дверей. Потім я почув тупіт багатьох ніг, що затих у якійсь бічній галереї і залишив після себе довгу луну. Я зібрався знову втекти вниз, під склепіння, щоб знайти цей новий прохід, але могутній порив вітру закрив двері, що вели до гвинтових сходів, з такою силою, що здув із дверних перемичок пил і павутину. Я спробував відчинити їх, але відразу зрозумів, що це марно. Я знову був в'язнем, і мереживо долі обплело мене.

Поки я пишу ці рядки, знизу долинає тупіт ніг і звуки перетягуваних важких речей, без сумніву, ящиків із землею; я чую стукіт молотка — це прибивають кришку. Ось чутно важкі кроки в холі, а слідом за ними — легкий тупіт безлічі ніг.

Двері замикають, і гримлять ланцюги, в замку повертається ключ; я чую, як його виймають, потім інші двері відмикаються і знову зачиняються, гуркотять замки й засуви.

О! Спершу з двору, а потім знизу, від гірської дороги — шум возів, що віддалялися; свист батогів і гомін циган завмирає вдалині.

Я один у замку… і ці кошмарні жінки. Тьху! Міна теж жінка, але яка між ними прірва! Це просто пекельне кодло!

Залишатися тут неможливо; треба спробувати спуститися стіною нижче, ніж минулого разу. Ще не забути прихопити з собою золото — потім стане в пригоді. Треба знайти вихід із цього кошмару! І потім — додому! Першим же потягом, подалі від цього страшного місця, з цієї проклятої землі, де диявол зі своїми малятками, котрі, як кажуть, не такі вже й страшні, блукає дорогами!

Краще покластися на милість Господню, ніж віддатися в лапи цим чудовиськам. Провалля круте і глибоке, але і в безодні людина зможе залишитися людиною! Прощавайте, все! Міно!..

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Лист міс Міни Мюррей до міс Люсі Вестенр

9 травня.

Дорога Люсі!

Вибач за таке довге мовчання, але я була просто завалена роботою. Життя завуча дитячої школи часом жахливо втомливе. Мені так хочеться тебе побачити, посидіти на нашому місці біля моря, де ми зможемо розмовляти і заноситися в хмари. Я посилено займаюся стенографією, оскільки хочу згодом допомагати Джонатану в його роботах. Ми з ним іноді листуємося стенографічно, і весь щоденник про свою поїздку за кордон він теж веде стенографічно. Тільки-но одержала декілька квапливих рядків від Джонатана з Трансільванії. Він, слава Богу, здоровий і повернеться приблизно за тиждень. Я жадаю дізнатися від нього про всі новини. Це дуже цікаво — бачити чужі країни. Не думаю, щоб нам — я хочу сказати, Джонатану і мені — вдалося б коли-небудь разом побачити їх. Ось годинник б'є 10. До побачення! Любляча тебе Міна.

P. S. Пиши мені про всі новини. Ти мені вже давно нічого не повідомляла. Ходять якісь чутки про тебе і особливо про якогось високого красивого чоловіка з кучерявим волоссям?!

Лист Люсі Вестенр до Міни Мюррей

17 Четам стріт. Середа.

Дорога моя Міно, ти дуже несправедливо звинувачуєш мене, називаючи неакуратною кореспонденткою: я двічі писала тобі відтоді, як ми розлучилися, а твій останній лист був тільки другим.

Крім того, мені нічого тобі повідомити. Далебі, нічого немає такого, що могло б тебе зацікавити. Тепер місто пожвавилося, ми відвідуємо картинні галереї, влаштовуємо нескінченні прогулянки парком і їздимо верхи. Що ж до високого кучерявого чоловіка, то це, гадаю, той самий, який був зі мною останнього разу на полюванні. Мабуть, комусь захотілося попліткувати! Цей молодий чоловік — такий собі містер Холмвуд. Він часто буває у нас, він любить розмовляти з мамою; між ними багато спільного, і тому вони знаходять багато тем для розмов… До речі, нещодавно ми зустрілися з одним паном, який був би для тебе дуже пристойною партією, якби ти, звичайно, не була вже нареченою Джонатана. Він напрочуд розумний, за професією — лікар. Як дивно, що йому лише 29 років, а тим часом під його особистим наглядом перебуває вже величезна лікарня для психічнохворих. Нам його відрекомендував містер Холмвуд; він тепер часто буває у нас. Мені здається, це надзвичайно рішуча людина з незвичайним самовладанням. Він справляє враження людини абсолютно непохитної; уявляю, як він впливає на своїх пацієнтів. Лікар наголошує, що я — цікавий для нього психологічний тип; при всій своїй скромності я гадаю, що він має рацію… Міно! Ми з дитинства звіряли одна одній усі наші секрети; ми разом спали, разом їли, разом плакали й сміялися; і тепер, раз уже я заговорила, то хочу відкрити тобі свою таємницю. Міно! Невже ти не здогадуєшся? Я кохаю Артура! Я шаріюся, коли пишу це, хоча сподіваюся, що й він мене любить; але він мені цього ще не говорив. Але, Міно, я ж люблю його! Я люблю його! Ну ось, тепер мені стало легше. Як хотілося б бути тепер з тобою, люба моя! Сидіти напівроздягненими біля каміна, як ми, бувало, сиділи; ось коли б я детально розповіла тобі, що я переживаю. Я не розумію, як у мене вистачило сили написати про це навіть тобі! Я боюся перечитувати листа, оскільки мені страшенно хочеться, щоб ти про все дізналася. Відповідай мені відразу і скажи все, що ти про це думаєш! На добраніч, Міно! Згадай мене в твоїх молитвах, помолися, Міно, за моє щастя.