Граф Дракула - Страница 25

29 липня.

Нова трагедія. Вночі на вахті був лише один матрос, бо екіпаж дуже стомився, щоб її подвоювати. Коли вранішня вахта прийшла на зміну, то нікого не знайшла. Тепер я вже й без другого помічника, і в екіпажі знову паніка; помічник і я вирішили тримати при собі заряджені пістолети, очікуючи на пояснення цієї таємниці.

30 липня.

Раді, що наближаємося до Англії. Погода чудова, вітрила всі піднято. Від утоми знесилений. Міцно спав, розбудив помічник, щоб повідомити мене, що обидва матроси на вахті і стерновий зникли. На шхуні залишилися двоє матросів, помічник і я.

1 серпня.

Два дні туману — і жодного вітрила на видноколі. Сподівався, що в англійському каналі зможу подати сигнал про допомогу або ж зайти абикуди. Ми, здається, перебуваємо під владою якоїсь жахливої долі. Помічник тепер більше деморалізований, ніж інші. Люди, пригнічені страхом, працюють тупо, терпляче і покірно. Вони росіяни, він — румун.

2 серпня.

Прокинувся після п'ятихвилинного сну від крику, що пролунав саме біля моїх дверей. Кинувся на палубу і підбіг до помічника. Каже, що також чув крик і побіг на допомогу, але нікого не виявилося на вахті. Ще один зник. Господи, допоможи нам!

3 серпня.

Опівночі я пішов до стерна, помітивши там людину, але, підійшовши ближче, нікого там не знайшов. Вітер був сильний, і оскільки ми йшли за вітром, то кликати було марно. Я не посмів залишити стерно і тому лише гукнув помічникові. За декілька хвилин він вибіг на палубу в нижній білизні; він виглядав дико і виснажено, я дуже побоююся за його психіку. Він підійшов до мене і глухо шепнув у самісіньке вухо, ніби боячись, щоб вітер його не почув: «Воно тут; я тепер знаю. Я бачив це вчора вночі на вахті, воно — в образі високої, стрункої і примарно-блідої людини. Воно було на кормі й визирало знизу. Я поповз до нього і вдарив його ножем, але ніж пройшов крізь нього, неначе крізь повітря. Але воно тут, і я його знайду. Воно, можливо, в одному з цих ящиків. Я відкрию їх по черзі і подивлюся. А ви керуйте шхуною». І з погрозливим виглядом він попрямував униз. Піднявся рвучкий вітер, тому я не міг відійти від стерна. Я бачив, як він знову піднявся на палубу з ящиком для інструментів і ліхтарем і як спускався в передній люк. Він остаточно збожеволів, і марно намагатися його зупинити. Він не може зіпсувати цих ящиків; вони записані в накладній «землею», і пересувати їх — найбезпечніше заняття.

Минуло чимало часу. Я почав було сподіватися, що помічник повернеться спокійнішим, бо чув, як він щось б'є в трюмі, а робота йому корисна, — як раптом пролунав страшний крик, від якого вся кров ударила мені в голову, і на палубу вилетів божевільний із блукаючими очима і обличчям, спотвореним безтямним страхом. «Рятуйте мене, рятуйте мене!» — кричав він; потім його жах перейшов у відчай, і він сказав рішучим тоном: «Краще і ви б прийшли, капітане, доки не пізно. Він там! Тепер я знаю, в чому секрет. Море врятує мене! Допоможи мені, Боже!» І, перш ніж я встиг сказати йому хоч слово або ступити, щоб його схопити, він кинувся в море. Мені здається, що тепер і я знаю, в чому секрет: це він, цей божевільний, знищував людей одного за одним, а зараз сам приєднався до них. Допоможи мені, Боже! Як мені відповісти за весь цей жах, коли прийду в порт? Коли прийду в порт?.. Чи буде це коли-небудь?..

4 серпня.

Усе в тумані, крізь який сонце, що сходить, не може проникнути. Я дізнаюся про світанок тільки інстинктивно, як будь-який моряк. Я не наважився зійти вниз — не ризикнув залишити стерно; так і залишався тут цілу ніч — і в мороці ночі побачив Його!.. Прости мені, Боже! Помічник мав рацію, стрибнувши за борт. Краще померти, як годиться чоловікові, кинувшись у синє море. Але я — капітан і не маю права залишити свій корабель. Але я зможу перемогти цього ворога чи чудовиська, бо прив'яжу свої руки до стерна. Коли сили почнуть мене залишати, то разом із руками я прив'яжу те, чого Він — або Воно — не посміє торкнутися; і тим врятую свою душу і свою честь. Я слабшаю, а ніч наближається. Якщо Він знову подивиться мені в очі, у мене може не вистачити сили діяти… Якщо ми загинемо, то, можливо, хто-небудь знайде цю пляшку і зрозуміє… якщо ж ні… чудово, хай тоді весь світ знає, що я був вірний обов'язку. Хай допоможуть Бог і Свята Євгенія, і всі Святі бідолашній, безневинній душі, що прагнула виконати свій обов'язок…»

Звичайно, рішення суду залишилося відкритим. Нічого певного не з'ясовано, і не відомо, яка людина вчинила ці. вбивства. Тут майже весь народ вважає капітана за героя, і йому влаштують урочистий похорон. Усе вже підготовлено, і вирішено, що його тіло повезуть у супроводі цілої флотилії човнів, спочатку вгору річкою, потім назад до Тет Хілл Пір і, нарешті, піднімуть сходами абатства, і поховають на цвинтарній кручі.

Так і не знайшлося жодних слідів величезного собаки, що викликало масу незадоволень; на думку всіх жителів, це великий недогляд із боку місцевої влади.

Щоденник Міни Мюррей

8 серпня.

Люсі поводилася дуже неспокійно, і цієї ночі я також не могла заснути. Шторм був жахливий, і при кожному завиванні вітру в димарі я здригалася. Іноді були такі різкі удари, що здавалося, ніби десь далеко стріляють із гармат. Досить дивно: Люсі не прокидалася, але вона двічі вставала і починала одягатися; на щастя, я щоразу вчасно прокидалася і вкладала її назад у ліжко.

Ми обидві встали рано-вранці і вирушили до гавані. Там виявилося дуже мало народу і, незважаючи на те, що сонце було ясне, а повітря чисте і свіже, великі суворі хвилі, що здавалися чорними порівняно з білою як сніг піною, що вкривала їхні гребені, протискалися крізь вузький прохід до гавані, нагадуючи людину, що проштовхується крізь натовп. Я була щаслива від думки, що Джонатан учора перебував не на морі, а на суші. Але чи на суші він? Може, він на морі? Де він і як йому? Я продовжую страшенно хвилюватися за нього. Якби я тільки знала, що зробити, я б усе зробила!