Граф Дракула - Страница 27

Коли я нахилилася до неї, то побачила, що вона ще спить. Рот у неї був напіввідкритий, але дихала вона не так рівно, як завжди, а якось важко, ніби прагнучи вдихнути більше повітря. Коли я підійшла до неї, вона несвідомо підняла руку і розірвала комір своєї нічної сорочки, який закривав їй шию, при цьому вона здригнулася, неначе відчула холод. Я закутала її в свою теплу шаль і щільно стягнула краї біля шиї, оскільки боялася, щоб вона не застудилася, розгулюючи вночі в самій сорочці. Я боялася розбудити її відразу і, бажаючи залишити руки вільними, щоб допомогти їй, закріпила біля шиї англійською шпилькою. Але поспішаючи, я, мабуть, необережно зачепила чи подряпала її шпилькою, тому що після того, як вона почала спокійно дихати, вона весь час хапалася рукою за горло і стогнала. Закутавши її гарненько, я почала обережно будити її. Спочатку вона не озивалася, потім сон її став тривожнішим, і часом вона стогнала та зітхала.

Нарешті, я взялася енергійно будити її. Вона розплющила очі й прокинулася. Люсі аніскільки не здивувалася, побачивши мене, мабуть, не відразу здогадавшись, де знаходиться. Коли я сказала, щоб вона зараз же йшла додому, вона вмить підвелася і слухняно, як дитя, пішла за мною.

Нам пощастило, і ми дісталися до будинку, нікого не зустрівши. У мене весь час серце так калатало, що здавалося, ніби я непритомнію. Я страшенно перелякалася за Люсі, не тільки за її здоров'я, яке могло погіршитися після цієї нічної пригоди, але й за її репутацію, якщо ця історія набуде розголосу. Діставшись, нарешті, додому, ми насамперед відтерли ноги і разом помолилися Богу, дякуючи за порятунок, потім я вклала Люсі в ліжко. Перш ніж заснути, вона просила і заклинала мене нікому, навіть матері, не говорити ні слова про її пригоду. Спочатку я вагалася дати їй цю обіцянку, але, пригадавши про стан здоров'я її матері і знаючи, як сильно така річ може налякати її, я вирішила, що розумніше буде змовчати про це. Сподіваюся, що я прийняла правильне рішення. Я замкнула двері і прив'язала ключ до своєї руки, отже, тепер, сподіваюся, мене більше не турбуватимуть.

Того ж дня. Опівдні.

Усе йде добре. Люсі спала, доки я її не розбудила. Мене дуже засмучує, що моя необережність з англійською шпилькою поранила її. Я, мабуть, поранила її дуже сильно, бо шкіра у неї на шиї виявилася проколеною. Можливо, я захопила шпилькою трохи шкіри і, застібаючи, проколола її наскрізь, оскільки на горлі два маленькі отвори, ніби від уколу голкою; крім того, на нічній сорочці виднілася крапля крові. Коли я, налякана цим, вибачалася перед нею, вона розсміялася і приголубила мене, сказавши, що навіть не відчуває нічого. На щастя, ранки ці не можуть залишити шраму, тому що вони дуже незначні.

12 серпня.

Мої припущення щодо спокійної ночі не виправдалися, оскільки я вночі була двічі розбуджена тим, що Люсі прагнула, вийти. Навіть уві сні вона здавалася обуреною тим, що двері виявилися замкнутими, і дуже незадоволена лягла назад у ліжко. Я прокинулася вдосвіта і почула цвірінькання пташок під вікном. Люсі теж прокинулася, і мені було приємно, що вона почувалася краще, ніж попереднього ранку. До неї знову повернулася вся її колишня безтурботна веселість, вона підійшла і, притиснувшись до мене, розповіла все про Артура. Я ж поділилася з нею своїми побоюваннями щодо Джонатана, і вона спробувала мене заспокоїти.

13 серпня.

Знову спокійний день і знову сон із ключем на руці. Вночі я знову прокинулася і застала Люсі, коли вона сиділа на ліжку. Вона втупилася у вікно, але глибоко спала. Я встала з ліжка і, розсунувши штору, визирнула у вікно. Місяць яскраво світив; у його променях небо і море, які ніби злилися в одну глибоку, тиху таємницю, були сповнені невимовної краси. Перед вікном, без упину кружляв великий кажан; осяяний місячним світлом, він то з'являвся, то знову зникав; часом він дуже швидко підлітав до вікна, але потім, мабуть, злякавшись мене, полетів через гавань до абатства. Коли я відійшла від вікна, Люсі вже спокійно лежала і спала. Більше вона жодного разу не підіймалася за всю ніч.

14 серпня.

Сиділа на Східній кручі та писала цілий день. Люсі, здається, так само закохалася в це містечко, як і я. Її важко догукатися звідси додому на сніданок, або на чай, або на обід. Сьогодні вдень вона зробила дуже дивне зауваження: ми поверталися додому до обіду і, коли були вгорі сходів, зупинилися, щоб, як завжди, помилуватися краєвидом. Червоне проміння призахідного сонця осявало Східну кручу і старе абатство; здавалося, ніби все довкола купалося в прекрасному рожевому світлі. Ми мовчки стояли і милувалися, аж раптом Люсі прошепотіла ніби подумки:

— Знову його червоні очі, вони завжди такі.

Цей дивний вислів, що зірвався ні з того ні з сього з її вуст, по-справжньому налякав мене. Я обережно озирнулася, щоб добре роздивитися Люсі, але так, щоб вона не помітила цього, і побачила, що вона була в напівсонному стані з дуже дивним, не зрозумілим мені виразом обличчя; я нічого не сказала, але простежила за напрямом її погляду. Вона дивилася на нашу улюблену лаву, на якій самотньо сиділа якась темна фігура. Я сама трохи злякалася, бо мені здалося, що у незнайомця були великі очі, які палали, як смолоскипи; але коли я подивилася вдруге, ілюзія зникла. Це просто червоне світло сонця відбивалося у вікнах церкви Святої Марії. Я звернула увагу Люсі на це явище, вона здригнулася й отямилася, але все-таки була сумна; можливо, вона згадала пригоду тієї жахливої ночі. Ми ніколи не згадуємо про це, тому й тепер я нічого не сказала, і ми вирушили додому обідати. У Люсі заболіла голова, і вона рано пішла спати. Я ж пройшлася трохи кручами і була сповнена солодкого смутку, оскільки думала про Джонатана. Коли я поверталася додому, то місяць так яскраво світив, що, крім передньої частини кварталу Крешенд, який починається біля нас, можна було чітко бачити все. Я поглянула на наше вікно і побачила голову Люсі, що визирала з нього. Я подумала, що вона, можливо, дивиться на мене, тоді я дістала носову хустинку і почала махати. Вона не звернула на це ніякої уваги і зовсім не рухалася. Тут по будинку якраз поповзло світло місяця і впало на вікно, тоді я побачила, що Люсі сидить на підвіконні з відкинутою назад головою і заплющеними очима, а біля неї вмостилося щось подібне до великого птаха. Боячись, як би вона не застудилася, я швидко побігла вгору сходами, але коли я зайшла до спальні, Люсі була вже в ліжку і міцно спала, важко дихаючи. Вона тримала руку біля горла, неначе оберігаючи його від холоду. Я не будила її, тільки закутала потепліше і подбала, щоб вікна й двері були добре замкнуті.