Граф Дракула - Страница 42

— Ще не пізно! Швидше! Принесіть горілки!

Я помчав униз і повернувся з горілкою, причому спробував і понюхав її з обережності, боячись, як би й вона не виявилася отруєною, як та карафа хересу, яку я знайшов на столі. Служниці все ще спали, але дихання їхнє стало тривожнішим — мабуть, снодійне починало втрачати свій вплив. Я не зупинився, щоб переконатися в цьому, а повернувся до Ван Хелзінка. Він натер горілкою губи, ясна, кисті й долоні Люсі і сказав мені:

— Тут поки що більше нічого не можна вдіяти! Ідіть і приведіть до. тями служниць. Поплещіть їх добре мокрим рушником по обличчю. Хай вони розпалять вогонь і приготують гарячу ванну. Ця бідолаха майже так само холодна, як її мати. Її треба зігріти, перш ніж братися до чогось іншого.

Я негайно ж спустився, і мені не важко було розбудити трьох із них. Четверта була ще дуже молода, і отрута подіяла на неї сильніше, ніж на інших, тому я поклав її на диван і дав їй виспатися. Інші спочатку були очманілі, коли ж остаточно опритомніли, вони почали істерично ридати. Але я сказав їм, що досить і одного втраченого життя, якщо ж вони зволікатимуть, втратять і Люсі. Ридаючи, вони, як були напіводягнені, взялися до роботи, запалили вогонь і закип'ятили воду. Ми приготували ванну, винесли на руках Люсі й посадили її туди. Того часу, як ми розтирали її руки й ноги, пролунав стукіт у двері. Одна із служниць накинула на себе якийсь одяг і побігла відчиняти. Потім повернулася і пошепки сказала нам, що якийсь пан прийшов із дорученням від містера Холмвуда. Я звелів їй сказати, щоб він почекав, оскільки ми дуже зайняті. Вона пішла з дорученням, і, поглинутий роботою, я зовсім забув про нього.

Нарешті ми помітили, що тепло починає впливати на Люсі. Удари серця під час стетоскопічного обстеження чулися чіткіше, а дихання зробилося відчутнішим.

Ми вийняли її з ванни і понесли до іншої кімнати, яку приготували за цей час, поклали на ліжко і влили їй декілька крапель горілки в рот. Я помітив, що Ван Хелзінк зав'язав навколо шиї Люсі м'яку шовкову хустку. Вона досі була непритомна, і їй було дуже погано — гірше, ніж будь-коли.

Ван Хелзінк покликав одну із служниць, велів залишитися біля Люсі й не зводити з неї очей, доки ми не повернемося, — потім вийшов зі мною з кімнати.

— Нам потрібно обговорити, що робити! — сказав він, коли ми спускалися сходами.

З передпокою ми пройшли до їдальні, де й зупинилися, зачинивши за собою двері. Віконниці були відчинені, але штори вже опущені з тією пошаною до смерті, яка властива британським жінкам низького походження. Тому в кімнаті панувала напівтемрява. Проте для нас було достатньо світла. Ван Хелзінка, очевидно, щось турбувало; після невеликої паузи він сказав:

— Що нам тепер робити? Куди нам звернутися по допомогу? Необхідно зробити їй переливання крові і якнайшвидше, тому що життя цієї бідолахи висить на волосинці; вона не витримає більше години. Я боюся довіритися цим жінкам, навіть якщо б у них вистачило хоробрості перенести операцію. Як нам знайти кого-небудь, хто б погодився розрізати свої вени заради неї?

— Чи не можу я вам зробити послугу?

Голос пролунав із кушетки в іншому кінці кімнати. Звуки ці принесли полегшення і радість моєму серцю, бо це був голос Квінсі Моріса. При перших звуках голосу Ван Хелзінк спохмурнів, але вираз його обличчя посвітлішав і очі дивилися вже ласкаво, коли я вигукнув: «Квінсі Моріс!» і кинувся до нього з обіймами.

— Як вас сюди занесло? — спитав я його, коли наші руки зустрілися.

— Я гадаю, причина — Арчі!

Він вручив мені телеграму: «Вже три дні, як від Сьюарда нічого немає, страшенно турбуюся. Не можу виїхати. Батько все ще в тому ж стані. Напишіть, чи здорова Люсі. Не зволікайте. Холмвуд».

— Мені здається, що я прийшов вчасно. Ви ж знаєте, що вам варто тільки сказати слово, щоб я зробив усе.

Ван Хелзінк зробив крок уперед, узяв його за руку і, поглянувши йому просто в очі, сказав:

— Кров хороброї людини — найкраща річ на світі, коли жінка в небезпеці. Ви справжній чоловік, у цьому немає сумніву. Чудово, хай біс працює щосили, але Бог посилає нам людей, коли вони потрібні.

І знову ми пережили цю жахливу операцію. У мене не вистачає сил, щоб описати її докладно. Люсі, мабуть, зазнала страшного потрясіння, і воно відбилося на ній сильніше, ніж раніше, оскільки, незважаючи на те, що в її вени було влито чимало крові, її тіло не піддавалося лікуванню так добре, як раніше. Страхітливо було дивитися й чути як вона бореться за повернення до життя. Але, що б там не було, робота серця і легенів покращала; Ван Хелзінк зробив підшкірне впорскування морфію, ефективним як і раніше. Непритомність перейшла в глибокий сон. Професор залишився вартувати, доки я спустився вниз із Квінсі Морісом і послав одну із служниць відпустити візника, який чекав. Я залишив Квінсі відпочити, примусив його випити склянку вина і звелів куховарці приготувати солідний сніданок. Тут раптом мені спало на думку дещо, і я пішов до кімнати, де лежала Люсі. Коли я тихо увійшов, то застав там Ван Хелзінка з декількома аркушами паперу в руках. Він, очевидно, вже їх прочитав і тепер сидів, спершися головою на руку, в глибокій задумі. На обличчі його застиг вираз непевного задоволення, ніби вдало розвіявся якийсь сумнів. Він передав мені папери зі словами:

— Це впало з грудей Люсі, коли я ніс її у ванну.

Прочитавши, я поглянув на професора і після певного мовчання сказав:

— На Бога, що все це означає? Або вона була раніше божевільною чи ж тепер збожеволіла, або ж те, що написано — правда, і в цьому криється якась жахлива небезпека?