Граф Дракула - Страница 97

«Той, інший, який неодноразово відправляв свої сили через річку до Туреччини; той, який був розбитий, але приходив знову і знову, хоча щоразу повертався один з кривавого поля, де були знищені його війська, оскільки знав, що може здобути остаточну перемогу тільки наодинці». Який ми можемо зробити з цього висновок? Ви гадаєте, ніякого? Погляньмо. Дитяча думка графа нічого тут не фіксує, тому він і говорить про це так вільно. Ваша доросла думка теж нічого не помічає. Моя теж, точніше, не помічала досі. Але починається мова тієї, яка говорить, не думаючи, бо вона також не знає, що це значить… що це могло б значити. Це схоже на ті елементи, які здаються нерухомими, що, втім, не заважає їм простувати своїм шляхом у системі всесвіту і досягати своєї мети. Раптом зблискує світло, розступаються хмари і щось засліплює, вбиває і знищує; земля розкриває свої надра на великі глибини. Хіба не так? Ви не розумієте? Добре, я поясню. Чи вивчали ви коли-небудь філософію злочину? Так і ні. Ви, Джоне, — так, оскільки це вивчення безумства. Ви, мадам Міно, ні, оскільки злочин далекий від вас… тільки одного разу він зачепив вас. Все ж таки ваш розум працює правильно. Будь-який злочин має свою особливість.

Це настільки постійно в усіх країнах і в усі часи, що навіть поліція, незнайома з філософією, емпірично взнає, що воно таке. Злочинець завжди займається одним злочином, тобто справжній злочинець той, у кого є схильність до певного розряду злочинів і який не здатний на інший злочин. Жоден злочинець не володіє мозком зрілої людини. Він розумний, хитрий і меткий, але щодо мозку він незріла людина. Багато в чому його мозок дитячий. У нашого злочинця теж дитячий мозок, і те, що він зробив — дитяча робота. О, моя люба, я бачу, що очі ваші широко розплющені, і світло, що блиснуло, показало вам всю глибину… — перервав він перебіг своїх роздумів, помітивши, що місіс Харкер сплеснула руками, і очі у неї заблищали. Потім він продовжував: — Тепер настала ваша черга говорити. Скажіть нам, сухим людям науки, що ви бачите вашими блискучими очима.

Він узяв Міну за руку і міцно тримав її, доки вона говорила. Його великий і вказівний палець натискували інстинктивно і мимовільно, як мені здалося, на її пульс, поки вона говорила:

— Граф типовий злочинець. Нордау і Ломброзо визначили б його так само, і дійсно, розум його неправильно сформований. Тому в скруті він звертається до звичного способу. Його минуле може служити за керівну нитку для майбутнього; одна сторінка цього минулого, яке ми знаємо з його власних розповідей, містить опис того моменту, коли граф, перебуваючи в лещатах, повернувся до своєї країни з тієї, якою хотів оволодіти, щоб приготуватися до нового походу. І рін повернувся на поле битви краще підготовлений і переміг. Так само він прибув до Лондона, щоб оволодіти новою країною. Він зазнав поразки і, коли втратив останню надію на успіх, а саме його існування опинилося в небезпеці, утік за море до себе додому, як раніше втікав через Дунай із турецької землі.

Оскільки він злочинець, то він себелюбний; і оскільки його розум обмежений, недорозвинений, то дії його грунтуються на себелюбстві і він замикається на одній меті. Ця мета — жорстокість. Як раніше він поспішав за Дунай, кинувши своє військо на поталу ворога, так і тепер він хоче врятуватися, забувши про все інше. Отже, його власне себелюбство звільняє мою душу від жахливої влади, яку він здобув наді мною тієї страшної ночі. Я відчула це, о, як відчула! Дяка Господові за Його велике милосердя. Моя душа стала такою вільною, якою не була з тієї самої жахливої миті; і мене тільки мучить страх, що під час трансу або сну він може, користуючись. моєю близькістю до вас, вивідати від мене ваші плани.

Професор заспокоїв її:

— Він користувався тільки вашим розумом: тому він і зумів затримати нас тут, у Варні, тоді як корабель, на якому він знаходився, непомітно прослизнув завдяки туману в Галац, де, поза сумнівом він усе приготував, щоб сховатися від нас. Але його дитячий розум не пішов далі, і, можливо, з Божої волі, те, чим лиходій хотів скористатися для власної користі, виявиться для нього Найбільшою шкодою. Мисливець потрапив у свої власні пастки. Саме тепер, коли граф вважає, що замів сліди, що випередив нас на багато годин, його дитячий мозок переконує його, що він поза небезпекою. Він вважає також, що оскільки він відмовився від читання ваших думок, то й ви не знатимете про нього. Ось тут він і попався. Страшне хрещення кров'ю, яке він учинив вам, дає вам можливість подумки з'являтися до нього, як ви це робили під час вашої свободи у момент сходу й заходу сонця. Ви перенесетеся до нього силою моєї волі, а не його. І цю корисну для вас і для інших здатність ви набули від нього ж ціною вашого страждання і мук. Головне, він не підозрює ні про що, бо для власного порятунку сам відмовився від знання нашого місцеперебування. Ми, проте, не такі себелюбні і віримо, що Господь з нами. Ми підемо за графом; ми не здамося і, навіть якщо загинемо, все ж таки не будемо схожі на нього. Джоне, це був великий час; він просунув нас далеко вперед на нашому шляху! Ви повинні все записати, і коли інші повернуться після закінчення своїх справ, дасте їм це прочитати; тоді вони знатимуть стільки ж, скільки й ми.

Я записав, поки ми чекали на їхнє повернення, а місіс Харкер передрукувала мій запис на машинці.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Щоденник лікаря Сьюарда

29 жовтня (записано в потягу дорогою з Варни до Галаца).

Учора ввечері, перед самим заходом сонця, ми знову зібралися всі разом. Кожен із нас виконав свою справу якомога краще: ми запаслися на весь день переїзду і на майбутню роботу в Галаці всім, що могли підказати наші винахідливість, старанність і випадок. Коли настав час, місіс Харкер приготувалася до сеансу гіпнозу. Цього разу Ван Хелзінку довелося докласти більше зусиль, щоб примусити її впасти в транс. Зазвичай вона сама починала говорити, достатньо було дати маленький поштовх, але цього разу професору довелося поставити запитання досить-таки рішучим тоном, доки вдалося дізнатися дещо. Нарешті вона все-таки заговорила: