Граф Дракула - Страница 99

— Господи, — сказав він, — ми навіть боялися, що таке щастя не минеться марно. Недивно, що ми так скоро прийшли з Лондона в Чорне море, оскільки вітер віяв нам у корму, ніби сам диявол. І за весь час ми зовсім нічого не бачили. Як тільки ми наближалися до якогось корабля, порту або мису, підіймався туман, що супроводжував нас весь час, доки ми проходили повз них. Біля Гібралтара нам навіть не вдалося подати сигналу, і до самих Дарданелл, де довелося чекати на пропуск, ми нікого не зустріли. Спочатку я хотів опустити вітрила і постояти на місці, доки не спаде туман, але потім подумав, що коли сатана вирішив швидше загнати нас у Чорне море, то він все одно це зробить, до того ж, якщо ми прийдемо раніше, то власникам не буде ніякого збитку і не зашкодить також нашій репутації, а старий біс, що старався так із власних інтересів, буде лише вдячний нам за те, що ми йому не заважаємо.

Така суміш простоти і хитрості, забобонів і комерційних міркувань зворушила Ван Хелзінка, і він відповів:

— Мій друже, цей диявол набагато розумніший, ніж здається, і він знає, коли зустрічатися з гідним суперником.

Шкіпер залишився незадоволений компліментом, але продовжував:

— Коли ми пройшли Босфор, люди стали бурчати: деякі з них, румуни, попросили мене викинути за борт той великий ящик, який дивний пан завантажив на корабель перед самим відходом із Лондона. Господи! До чого ці іноземці марновірні! Я їх мерщій обматюкав, запропонувавши пильніше стежити за своїми обов'язками, але коли нас знову обгорнув туман, я вирішив, що, можливо, вони й мають рацію, хоча їм я нічого не сказав. Отже, ми пішли далі, й після того, як туман простояв п'ять днів, я вирішив, що хай вітер несе нас, куди хоче, оскільки все одно проти диявола не підеш — він зуміє наполягти на своєму.

Як би там не складалося, але шлях був весь час прекрасний, вода весь час глибока, і два дні тому, коли ранкове сонце з'явилося в тумані, ми вже знаходилися на річці навпроти Галаца.

Румуни застрайкували і зажадали, щоб я викинув ящик у річку. Мені довелося боротися з ними зі зброєю в руках: тоді тільки вдалося переконати їх, що лихе чи нелихе око, а майно моїх власників має знаходитися в моїх руках, а не в Дунаї. Вони, подумайте тільки, трохи не схопили ящик і не викинули його за борт, та оскільки на ньому було позначено «Галац через Варну», то я вирішив вивантажити його в найближчому порту. Туман не спадав, і ми цілу ніч простояли на якорі. Наступного ранку до сходу сонця на борт піднявся чоловік і сказав, що одержав письмове доручення з Англії взяти ящик, призначений графові Дракулі. Ящик, звичайно, був до його послуг. Він надав усі папери, і я був радий звільнитися від цієї проклятої штуки, оскільки вона починала мене турбувати. Якщо у диявола і був якийсь багаж на борту корабля, то ним міг бути тільки цей ящик.

— Як звали того пана, який його узяв? — запитав Ван Хелзінк.

— Зараз скажу! — відповів капітан. Він спустився до своєї каюти і, повернувшись, подав папір, підписаний «Еммануїл Гільденштейн, Бурген штрасе, 16». Переконавшись, що він більше нічого не знає, ми подякували йому і пішли. Ми застали Гільденштейна в конторі. Це був старий єврей з великим, горбатим носом і в ярмулці. Він керувався аргументами особливого роду і, поторгувавшись трохи, сказав нам усе, що знав. Знання його були мізерні, але дуже цінні для нас. Він одержав листа від містера де Білля з Лондона з проханням узяти, якщо можливо, до сходу сонця, щоб уникнути митних неприємностей, ящик із корабля «Цариця Катерина», що прибуває до Галаца. Ящик він повинен був передати якомусь Петрові Чинському, якому доручено найняти словаків, котрі займаються сплавом вантажів униз річкою. За цю працю йому заплатив якийсь англієць кредитками, які доведеться розміняти на золото в Дунайському інтернаціональному банку. Коли Чинський до нього прийшов, він повів його до корабля і передав ящик. Це все, що він знав. Тоді ми пішли шукати Чинського, але ніде не могли застати. Один із його сусідів, мабуть, мало йому відданий, сказав, що він пішов із дому два дні тому невідомо куди. Те ж саме підтвердив управитель, який одержав через посильного ключі від будинку разом з обумовленою платнею англійськими грошима. Все це відбувалося вчора ввечері, між десятою й одинадцятою годинами. Ми зайшли в глухий кут.

Поки ми розмовляли, до нас, задихаючись, підбіг якийсь чоловік і сказав, що біля огорожі Св. Петра знайшли тіло Чинського і що шия у нього понівечена ніби якимось звіром. Ті, з ким ми розмовляли, негайно ж побігли туди дивитися, жінки кричали, що «це справа рук словаків!» Ми поспішили піти, щоб нас не втягнули в цю історію. Вдома ми не могли нічого вирішити. Ми дізналися, що ящик знаходиться в дорозі і кудись пливе, але куди — нам ще треба було дізнатися. Пригнічені та розчаровані, ми повернулися в готель до Міни. Зібравшися знову разом, ми насамперед обговорили питання, чи не розповісти нам усе Міні. Справа відчайдушна, і це наше останнє сподівання, хоч воно й мало подає надії. У вигляді винагороди я був звільнений від обіцянки, даної мною Міні.

Щоденник Міни Харкер

30 жовтня, ввечері.

Вони повернулися такі втомлені, виснажені й пригнічені, що я запропонувала їм прилягти хоча б на півгодини, доки я записуватиму все, що досі відбулося.

На моє прохання лікар Ван Хелзінк дав мені всі папери, які я ще не бачила. Поки вони відпочивають, я уважно все перегляну і, можливо, дійду якогось висновку. Спробую піти за прикладом професора і зіставлю всі дані без упередженості.

Я вірю, що Провидіння мені допоможе.