Граф Дракула - Страница 11

— Я сподіваюся, ви мені вибачите за те, що я відлучуся на весь вечір, оскільки зібралося багато приватних справ.

У дверях він ще раз обернувся і додав після хвилинної паузи:

— Дозвольте порадити вам, мій милий друже, точніше, серйозно попередити: якщо ви покинете відомі кімнати, то вам ніколи не вдасться знайти спокій у всьому замку. Замок старовинний, береже в своїх стінах багато спогадів, і кепсько доводиться тим, ким опановують нерозсудливі марення. Отже, ви попереджені! Як тільки відчуєте, що вас долає сон, поспішайте до себе в спальню або в одну з цих кімнат, і тоді ваш спокій гарантований. Але якщо ви будете необережні… — він підкреслив сказане зловісним тоном і рухом рук, показуючи, що умиває їх.

Я чудово зрозумів його; але засумнівався в можливості існування кошмарнішого сну, аніж та неприродна, сповнена мороку, жаху і таємничості дійсність, яка оточувала мене.

Пізніше.

Тепер, коли я занотовую ці останні рядки, про сумніви вже не може бути й мови. Я не боюся спати у всьому замку, тільки б його не було. Я поклав розп'яття біля узголів'я ліжка, і, гадаю, таким чином мій спокій обійдеться без снів. Тут хрест назавжди і залишиться…

Коли граф пішов, я подався до своєї кімнати. Трохи згодом, не чувши ні звуку, я вийшов і пішов кам'яними сходами туди, звідки можна спостерігати за місцевістю з південного боку. Тут я міг насолоджуватися свободою, дивлячись на неозорі, хоча й неприступні для мене простори; все ж таки порівняно з чорним мороком, що панував надворі, тут було світло! Озираючись довкола, я зайвий раз переконався, що дійсно знаходжуся у в'язниці; я жадав хоч подихати свіжим повітрям. Я милувався прекрасним краєвидом, осяяним м'яким місячним світлом, доки не розвиднілося, як удень. Ніжне світло пом'якшувало контури далеких пагорбів, а тіні в долинах і вузьких проходах вкрилися оксамитовим мороком. Скромна краса природи підбадьорила мене; з кожним подихом я неначе вбирав мир і спокій. Коли я визирнув у вікно, то помітив, як щось заворушилося біля нього, ліворуч від мене, саме там, де, за моїми припущеннями, знаходилося вікно кімнати графа. Високе і велике вікно, біля якого я стояв, містилося в кам'яній амбразурі, яка, незважаючи на те, що її пошарпав час, була цілою. Я сховався за амбразуру й обережно визирнув.

І ось я помітив, як з вікна з'явилася голова графа. Обличчя його я не роздивився, але відразу впізнав його за потилицею і рухами плечей та рук. Я ніяк не міг помилитися, оскільки багато разів уважно придивлявся до його рук. Спочатку я дуже зацікавився цим явищем, та й узагалі, чи багато потрібно, щоб зацікавити людину, яка відчуває себе полоненою! Але моя цікавість перейшла в жах і переляк, коли я побачив, що він почав повзти уздовж стіни над жахливою прірвою обличчям униз, причому його одяг розвівався довкола нього, як великі крила. Я очам своїм не вірив! Спочатку мені здалося, що це віддзеркалення місячного світла або гра химерно кинутої тіні; але, продовжуючи дивитися, я відмовився від своїх сумнівів, оскільки чітко побачив, як пальці й пазурі чіцлялися за виступи каміння, штукатурка яких вивітрилася від негоди; користуючись кожним виступом і щонайменшою нерівністю, граф, немов ящірка, повз із неймовірною швидкістю вниз по стіні.

Що це за чоловік, або що це за істота, яка так нагадує людину? Я відчуваю, що весь жах цієї місцевості охоплює мене; я боюся, страшенно боюся і немає мені порятунку! Я скутий такою панікою, що не наважуюсь навіть думати про…

15 травня.

Я знову бачив графа, який повз, неначе ящірка. Він опустився футів на 400 навскоси ліворуч. Потім він зник у якійсь дірі або вікні. Коли голова його щезла, я визирнув у вікно, прагнучи простежити його шлях, але безуспішно, оскільки відстань була дуже велика. Я знав тепер, що він подався із замку, і тому вирішив скористатися із слушної нагоди, щоб оглянути все те, що не встиг побачити раніше. Я повернувся до себе в кімнату і, взявши лампу, пішов пробувати всі двері. Всі вони виявилися замкнутими, як я й чекав, причому замки були абсолютно нові; тоді я спустився кам'яними сходами до залу. Я переконався, що прогоничі досить легко відсунути і що неважко зняти й великі ланцюги з гачка; але двері виявилися замкнутими, і ключ забраний. Ключ, мабуть, у кімнаті графа; доведеться дочекатися випадку, коли двері його кімнати будуть відчинені, щоб мати нагоду потрапити туди і вийти непомітно. Я продовжував оглядати різні драбини і проходи та пробував усі двері. Одна або дві маленькі кімнатки поблизу залу виявилися не замкнутими, тільки там нічого не знайшлося цікавого, окрім старовинних меблів, укритих пилом і роз'їдених міллю. Врешті-решт на самій горі одних сходів я все-таки знайшов якісь двері, які хоча й були замкнуті, але при першому ж легкому поштовху піддалися. Штовхнувши дужче, я відчув, що вони дійсно не замкнуті. Тут мені трапився випадок, який навряд чи знову трапиться; тому я напружив усі свої сили, і мені вдалося настільки відсунути двері, що я зміг увійти. За розташуванням вікон я зрозумів, що анфілада кімнат тягнеться на південному боці замку, а вікна цієї кімнати виходять на захід і південь. З того й іншого боку зяяла величезна прірва. Замок побудували на краю великої кручі, тому з трьох сторін він був абсолютно неприступний. На заході виднілася велика долина, а за нею, вдалині, височіли зубчасті кручі, розташовані одна за одною; вони були вкриті гірськими квітами і терном, коріння якого чіплялося за тріщини і розвалене каміння. У цій частині замку, мабуть, колись жили, оскільки обстановка здавалася затишнішою, ніж у решті частин. Завіс на вікнах не було, і жовте світло місяця, потрапляючи крізь вікна, маскувало товстий шар пилу, що лежав всюди і прикривав вади, спричинені часом. Моя лампа мало допомагала при яскравому місячному світлі, але я був щасливий, що вона зі мною, оскільки жахлива самотність змушувала моє серце холонути і терзала нерви. В усякому разі, мені тут було краще, ніж у тих кімнатах, які я зненавидів через присутність у них графа; я постарався вгамувати свої нерви і поступово ніжний спокій огорнув мене.