Граф Дракула - Страница 12

16 травня. Ранок.

Боже, бережи мій розум, бо я цього дуже потребую! Безпека і впевненість у безпеці — давнє діло! Доки я тут живу, у мене тільки одне прагнення — як би не збожеволіти, якщо тільки це вже не сталося. Якщо я сповна розуму, то справжнє божевілля думати, ніби зі всієї мерзоти, якою я оточений у цьому ненависному місці, — найменше мені страшний граф і ніби тільки з його боку я ще можу сподіватися на допомогу доти, доки я йому потрібен! Великий Боже! Збережи мою холоднокровність, інакше безум дійсно неминучий!..

Таємниче застереження графа тепер хвилює мене; коли я про це думаю, то ще більше лякаюся, оскільки відчуваю, що в майбутньому перебуватиму під страхом його влади наді мною. Я боятимуся засумніватися в кожному його слові…

Сьогодні вночі в кімнатці вгорі я відчув, як сон почав мене долати. Я пригадав застереження графа, але палке бажання вчинити наперекір оволоділо мною. Сон перемагав мене, і разом із ним — бажання боротьби. М'яке місячне світло осявало простір, а спокій, що запанував, якось збадьорив мене. Я вирішив цієї ночі не повертатися більше до своєї похмурої кімнати, а проспати тут. Я витягнув якусь кушетку з кутка і поставив її так, що міг лежачи вільно насолоджуватися краєвидами заходу і півдня, і, не звертаючи уваги на густий пил, який тут усе вкривав, я зібрався заснути.

Мені здається, найімовірніше, що я й заснув; сподіваюся, що так і було, але все-таки страшенно боюся, як би все, що потім сталося, не відбувалося насправді — оскільки воно було таке реальне, таке виразне, що тепер, сидячи тут при яскравому сонячному світлі, я ніяк не можу усвідомити, щоб це мені снилося.

Я був не сам… Кімната була та сама, вона аніскільки не змінилася відтоді, як я до неї увійшов. Я міг розрізнити завдяки місячному світлу свої власні сліди, які поруйнували мереживо тієї павутини, що назбиралася на підлозі. У місячному світлі проти мене знаходилися три молоді жінки; судячи з одягу і манер, це були леді. Я думаю, що бачив їх крізь сон, оскільки, незважаючи на те, що світло місяця знаходилося позаду них, від них не було ніякої тіні на підлозі. Вони підійшли до мене впритул і, подивившись на мене, почали шепотітися між собою. Дві з них були брюнетками, з тонкими орлиними носами, як у графа, з великими темними пронизливими очима, що здавалися абсолютно червоними при блідо-жовтому світлі місяця. Третя леді була білявкою — найсвітліша блондинка, яка тільки може існувати, з в'юнким, густим золотавим волоссям і з очима кольору блідого сапфіру. Мені здавалося, що я знаю цю особу, що я уві сні її колись бачив, але ніяк не міг пригадати, де і коли саме. У всіх трьох були прекрасні білі зуби, що здавалися перлами серед рубіново-червоних пожадливих вуст. У них було щось таке, що відразу примусило мене відчути якусь незручність. У душі моїй прокинулося якесь мерзенне бажання, щоб вони мене поцілували своїми червоними хтивими губами.

Вони зашепотіли між собою, і потім всі троє розсміялися якимось дивно сріблястим музичним сміхом. Блондинка кокетливо кивнула головою, а інші підбурювали її. Одна з них сказала:

— Починай! Ти перша, а ми підхопимо твій приклад. Твоє право почати.

Інша додала:

— Він молодий і здоровий; тут вистачить поцілунків на всіх нас.

Я спокійно лежав і, примружившись, дивився на них, знемагаючи від передчуття насолоди. Світла діва підійшла до мене і нахилилася наді мною так близько, що я відчув її дихання. Воно було якесь солодке, неначе мед, а з іншого боку, впливало на нерви так само своєрідно, як і її голос, але в цій солодкості відчувалася якась огидна гіркота, властива запаху крові.

Я боявся ширше розплющити очі, але чудово все бачив крізь примружені повіки. Білявка стала на коліна і нахилилася наді мною. Вона схилялася дедалі ближче й ближче, облизуючи при цьому свої губи, як тварина; при світлі місяця я помітив, що її яскраво-червоні губи й кінчик язика, яким вона облизувала білі гострі зуби, укриті слиною, її голова опускалася дедалі нижче й нижче, і губи її, як мені здалося, проминули мій рот і підборіддя і зупинилися над самим горлом. Я відчув якесь лоскотання на шкірі горла і дотик двох гострих зубів. Я заплющив очі в млосному захваті і чекав, тремтячи всім єством.

Але тієї ж миті мене зі швидкістю блискавки охопило інше відчуття. Я відчув присутність графа; він шаленів. Я мимоволі розплющив очі і побачив, як граф своєю могутньою рукою схопив жінку за її тонку шию і з усієї сили шпурнув убік, причому сині очі її виблискували сказом, білі зуби скреготіли від злості, а бліді щоки спалахнули від гніву. Але що діялося з графом! Ніколи не міг уявити собі, щоб навіть демони могли бути охоплені такою люттю, сказом і шаленством! Його очі вивергали блискавки. Червоний відтінок їх зробився ще яскравішим, немовби полум'я пекельного вогню палало в них. Обличчя його було мертвотно бліде, і всі риси застигли, неначе скам'янівши; а густі брови, що і без того сходилися до носа, тепер нагадували важку пряму смугу розпеченого металу. Люто відкинувши жінку від себе, він зробив рух у бік двох інших, немовби бажаючи і їх відкинути назад. Рух цей нагадував той, яким було приборкувано вовків; потім своїм гучним, твердим голосом, який пронизував повітря в кімнаті, незважаючи на те, що граф говорив майже пошепки, він сказав:

— Як ви смієте його чіпати? Як ви смієте піднімати очі на нього, коли я вам заборонив? Назад, кажу вам! Забирайтесь усі геть! Ця людина належить мені! Посмійте тільки торкнутися його, і ви матимете справу зі мною!