Граф Дракула - Страница 32

• Предыдущая
• 32 / 108
• Следующая

Я застав міс Вестенр в удавано веселому настрої. Незабаром я зрозумів, що вона всіляко прагне обдурити свою матір, яка знаходилася тут же, щоб уберегти її від хвилювання. Після сніданку місіс Вестенр пішла відпочивати, і ми залишилися з Люсі наодинці. Тільки-но двері зачинилися, вона скинула з себе маску веселості, впала в знемозі у крісло і затулила обличчя руками. Коли я побачив, що весь її веселий настрій зник, я негайно ж скористався з цього, щоб зайнятися обстеженням. Мені не важко був переконатися в тому, що вона слабує на недокрів'я, хоча це і вразило мене, оскільки звичних ознак хвороби у неї не було, крім того, мені абсолютно випадково вдалося дослідити склад її крові, оскільки Люсі, прагнучи відчинити вікно, порізала собі руку склом, що розбилося; поріз сам по собі був незначний, але це дало мені можливість зібрати декілька крапель крові і проаналізувати їх, — склад крові виявився нормальним; я б сказав, що, судячи зі складу крові, її здоров'я чудове. Фізичним станом Люсі я залишився задоволений, тому з цього боку побоюватися нічого, але оскільки причина її недуги повинна ж у чомусь критися, то я дійшов висновку, що тут вся справа в моральному самопочутті. Люсі скаржиться на утруднене дихання, яке, на щастя, мучить її лише іноді; крім того, на важкий, неначе летаргічний сон із кошмарними сновидіннями, які її лякають, але завжди нею забуваються. Вона говорить, що в дитинстві мала звичку ходити уві сні і в Уайтбі ця звичка до неї знову повернулася. Так, одного разу вона навіть піднялася на Східну кручу, де міс Мюррей її і знайшла; але вона запевняє мене, що це з нею більше не повторюється. Я здивований, тому зважився на наступний крок: я списався з моїм старим учителем і добрим другом, професором Ван Хелзінком з Амстердама, який чудово розуміється на сумнівних випадках, а оскільки ти мене попередив, що береш усе на себе, то я знайшов потрібним посвятити його в твої стосунки з міс Вестенр. Зробив я це, тільки підкоряючись твоїм бажанням, оскільки сам я був би гордий і щасливий зробити для неї все. Ван Хелзінк з особистої до мене симпатії готовий прийти на допомогу і зробити все можливе. Але незалежно від причини, з якої він згодився приїхати, ми наперед повинні бути готові підкорятися його вимогам. Він дуже в собі впевнений, але викликано це тим фактом, що він дійсно незвичайний лікар. Він філософ і метафізик і водночас один із найвидатніших учених. Крім того, це людина великого розуму. У нього залізні нерви, неймовірно рішуча натура, страшна сила волі і терплячість, при цьому він найдобріша людина, до якої будь-хто сміливо може звернутися по допомогу. Я пишу тобі про це для того, щоб ти зрозумів, чому я так йому довіряю. Я попросив його приїхати зараз же. Завтра я знову побачуся з міс Вестенр.

Вічно твій, Джон Сьюард.

Лист Авраама Ван Хелзінка до лікаря Сьюарда

2 вересня.

Дорогий друже! Одержавши твого листа, я негайно ж зібрався в дорогу. На щастя, це вдасться, не завдавши ніякого збитку тим, хто мені довірився. Інакше я покинув би їх із важким серцем. Як бачиш, я негайно озвався на твоє запрошення і їду до друга, щоб допомогти тим, хто йому дорогий. Поясни своєму приятелеві, що, висмоктавши отруту з моєї рани, заподіяної мені ударом брудним ножем нашого спільного нервового друга, ти цим учинком домігся раз і назавжди моєї повної готовності допомагати тобі і всім твоїм близьким. Будь ласка, приготуй для мене кімнату в Східному готелі, щоб я знаходився поблизу хворого; крім того, влаштуй так, щоб я міг побачити молоду леді не надто пізно завтра ж, оскільки дуже може бути, що мені доведеться повернутися додому цієї ж ночі. Якщо буде потрібно, я зумію повернутися за три дні і тоді зможу побути у вас вже довше, а поки що — до побачення, друже мій.

Ван Хелзінк.

Лист лікаря Сьюарда до Артура Холмвуда

3 вересня.

Дорогий мій Арчі! Ван Хелзінк вже був тут і виїхав. Він разом зі мною вирушив у Хіллінгем. Завдяки обережності Люсі, мати її снідала не вдома, і ми застали Люсі саму. Ван Хелзінк дуже уважно обстежив пацієнтку, потім детально про все розповів мені. Надсилаю тобі звіт. Адже я не весь час був присутній при обстеженні хворого. Після огляду він був дуже стурбований і сказав, що треба подумати. Коли я йому повідомив про ту велику дружбу, яка пов'язує нас із тобою, і як ти мені довіряєш, він відповів: «Ти повинен сказати йому все, що про це думаєш; передай йому також і мою думку, якщо вважатимеш це за потрібне. Ні, я не жартую. Це не жарт, а боротьба між життям і смертю, якщо не більше». Я запитав його, що він цим хоче сказати, бо бачив, що він говорить серйозно. Він не дав мені жодного ключа до розгадки; але ти не повинен ображатися на нього, Арчі, оскільки його мовчання служить ознакою того, що його мозок плідно працює, аби розібратися в цьому випадку і допомогти Люсі. Він детально все пояснить, коли настане час, у цьому ти можеш бути впевнений. Тому я відповів йому, що детально опишу тобі наш візит.

Ось тобі докладний звіт про наші відвідини. Люсі була життєрадіснішою, ніж тоді, коли я побачив її вперше, і виглядала безумовно краще. Не було того жахливого вигляду, який тебе так схвилював, та й дихання було нормальне.

Вона дуже мило трималася з професором і прагнула робити все, що було в її силах, аби професор відчував себе вільно й добре, хоча це насилу вдавалося їй.

Мені здається; Ван Хелзінк помітив це, оскільки знайомий мені косий погляд з-під густих брів виказав його. Потім він почав балакати про сторонні речі, загалом, він говорив про все, окрім хвороби, і так майстерно розважав її, що вдавана веселість Люсі скоро перейшла в щиру. Потроху, абсолютно непомітно він змінив тему, перевів розмову на причину свого приїзду і сказав ніжно та ласкаво: «Дорога моя юна міс. Мені страшенно приємно бачити, що вас так люблять. Це дуже багато значить у житті. Він сказав мені, що ви у поганому настрої і неймовірно бліді. Але звідки йому знати молодих леді! Він поглинений своїми божевільними і зайнятий тим, що повертає їм по змозі здоров'я, а значить, і щастя тим, кому вони дорогі. Це вимагає великої праці, зате у нас є відчуття радості й задоволення, що ми в змозі дати таке щастя. Ну а в молодих леді він нічого не розуміє; у нього немає ні дружини, ні дочки; та й хіба молоді — судити молодь, це справа таких старих, як я, у якого стільки турбот і тривог за них. Отже, моя люба, пошлімо його в сад покурити, а ми з вами поговоримо наодинці». Я зрозумів натяк і пішов прогулятися; трохи згодом професор підійшов до вікна і гукнув до мене. Вигляд у нього був дуже суворий; він сказав: «Я її гарненько вислухав, оглянув і не знайшов жодних хворобливих процесів. Я з вами згоден, вона втратила багато крові, але це було раніше; в усякому разі, вона зовсім не малокровна. Я попросив її покликати служницю, якій мені хочеться поставити декілька запитань, щоб з'ясувати собі дещо, оскільки в цьому випадку важливо знати все. Бо повинна ж існувати якась причина; без причини нічого не буває. Доведеться добре все обміркувати вдома. Прошу щодня надсилати мені телеграми; якщо буде, необхідно, приїду знову. Хвороба мене дуже цікавить, а ця молоденька леді мене зачарувала, і я приїду, коли буде потрібно».