Граф Дракула - Страница 37

— Ні, не турбуйтеся. Вам не доведеться приймати їх у відварі або в чомусь неприємному, тому вам немає чого крутити своїм чарівним носиком; інакше я розповім своєму другові Артуру, скільки жалю йому доведеться пережити, коли він побачить ту красу, яку так любить, настільки спотвореною. Ага, моя дорога міс! Це виправило ваш носик. Отже, квіти — цілющий засіб, хоча ви і не розумієте який. Я покладу їх на ваше вікно, зроблю гарний вінок і надіну вам його на шию, щоб ви добре спали. О так, вони, як лотос, примусять вас забути всі ваші жалі. Вони пахнуть, як води Лети і фонтани юності; сам конкістадор шукав їх у Флориді і знайшов, але, на жаль, надто пізно.

Поки він говорив, Люсі оглядала квіти і вдихала їхній аромат. Потім, відкинувши їх і ледь посміхаючись, сказала:

— Ох, професоре, я сподіваюся, що це милий жарт із вашого боку. Адже це звичайний часник!

На мій подив, Ван Хелзінк підвівся і сказав цілком серйозно:

— Прошу зі мною не жартувати. Я ніколи ні з кого не глузую. Я нічого не роблю без підстави; і прошу вас мені не суперечити. Будьте обережні, якщо не заради себе особисто, то заради інших.

Потім, побачивши, що Люсі злякалася, що було цілком зрозуміло, він продовжував уже лагідніше:

— О, моя дорога, маленька міс, не бійтеся мене. Адже я бажаю вам тільки добра; в цих простих квітах майже весь ваш порятунок. Ось подивитеся — я сам розкладу їх у вас у кімнаті. Я сам зроблю вам вінок, щоб ви його носили. Але — цур! Нікому ні слова, щоб не збуджувати нічиєї цікавості. Отже, дитя моє, ви повинні беззаперечно підкорятися, мовчання — частина цієї покори, а покора повинна повернути вас сильною і здоровою в обійми того, хто вас любить і чекає. Тепер посидьте трохи спокійно. Ходімо зі мною, друже Джон, і допоможи мені обсипати кімнату часником, надісланим із Гаарлема. Мій друг Вандерпуль розводить ці квіти в парниках цілий рік. Мені довелося вчора телеграфувати йому — тут нічого було й мріяти дістати їх.

Ми пішли до кімнати й узяли з собою квіти. Вчинки професора були справді надзвичайно дивні; я не знайшов би цього в жодній медичній книзі: спочатку він зачинив усі вікна, замкнувши їх на засув; потім, узявши повну жменю квітів, він натер ними всі щілини, аби щонайменший подих вітру був просякнутий їхнім ароматом. Після цього взяв цілу в'язку цих квітів і натер ними одвірок. Те ж саме зробив він і з каміном. Мені все це здавалося неприродним, і я сказав йому:

— Я звик вірити, професоре, що ви нічого не робите без підстави, але добре, що тут немає скептика, а то він сказав би, що ви чаклуєте проти нечистої сили.

— Дуже можливо, що так воно і є, — спокійно відповів він і взявся за вінок для Люсі.

Ми почекали, поки Люсі приготувалася до сну; потім професор надів їй вінок на шию. Останні сказані ним слова були:

— Дивіться, не розірвіть його і не відчиняйте ні вікна, ні двері, навіть якщо в кімнаті буде задушливо.

— Обіцяю вам це, — сказала Люсі, — я безмежно вдячна вам обом за вашу ласку. Чим я заслужила дружбу таких людей?

Потім ми виїхали в моїй кареті, яка на мене чекала. Ван Хелзінк сказав:

— Сьогодні я можу спати спокійно, я цього дуже потребую, — дві ночі в дорозі, в проміжку вдень — маса читання, а наступного дня — маса тривог. Уночі знову довелося чергувати, не заплющуючи очей. Завтра рано-вранці ти прийдеш до мене, і ми разом підемо до нашої милої міс, яка, сподіваюся, зміцніє завдяки тому «чаклунству», яке я влаштував. Ох-хо-хо!

Він так безмежно вірив, що мною оволодів непереборний страх, оскільки я пригадав, як палко вірив у сприятливий результат і якими сумними виявилися наслідки. Моя слабкість не дозволила мені зізнатися в цьому моєму другові, але через це в глибині душі я страждав ще сильніше.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Щоденник Люсі Вестенр

12 вересня.

Які добрі вони до мене! Я дуже люблю лікаря Ван Хелзінка. Дивуюся, чому він так турбувався через ці квіти. Втім, він, мабуть, має рацію — мені при них якось краще стало. Хоч би що там було, мене вже не лякає тепер самотність, і я можу без страху піти спати. Я не буду звертати — уваги на лопотіння крил за вікном. А якої виснажливої боротьби мені коштував сон останнім часом! Які щасливі ті, чиє життя проходить без страху, без жахів, для яких сон є благословенням ночі і не дає нічого, окрім солодких сновидінь. Ось я лежу, чекаючи на сон, лежу, як Офелія в драмі, з вінком на голові і вся в квітах. Раніше я ніколи не любила запаху часнику, але сьогодні цей запах мені приємний! Щось у ньому мирне — я відчуваю, що мене вже хилить на сон. На добраніч усім!

Щоденник лікаря Сьюарда

13 вересня.

З'явився в Беркерлі і застав Ван Хелзінка, який уже встав — вчасно, як завжди. Коляска, замовлена в готелі, вже чекала біля дверей. Професор забрав із собою свою валізу, з якою він тепер ніколи не розлучається.

Ми приїхали в Хіллінгем о 8 годині ранку. Коли ми увійшли, то зустрілися з місіс Вестенр, яка виходила із своєї кімнати. Вона щиро вітала нас і сказала:

— Ви будете дуже раді, бо Люсі краще. Миле дитя ще спить. Я зазирнула до неї в кімнату і бачила її, але не увійшла, боячись її потривожити.

Професор посміхнувся і сказав:

— Ага! Мені здається, що я поставив правильний діагноз. Мої ліки діють.

— Ви не повинні собі приписувати все, лікарю, — відповіла місіс Вестенр. — Своїм спокоєм Люсі частково зобов'язана і мені.

— Що ви хочете цим сказати, добродійко? — запитав професор.

— Я турбувалася про милу дитину й увійшла до її кімнати. Вона міцно спала, так міцно, що навіть мій прихід не розбудив її. Але в кімнаті було жахливо задушливо, і я відчинила вікно. Там всюди лежало так багато цих квітів із жахливим запахом, навіть навколо шиї у неї, був намотаний цілий пучок; і я вирішила, що цей важкий запах дуже шкідливий для милої дитини при її слабкості, тому я прибрала квіти і трохи відчинила вікно, щоб освіжити кімнату. Ви будете дуже задоволені нею, я переконана.