Граф Дракула - Страница 7

• Предыдущая
• 7 / 108
• Следующая

— Я дуже радий, що ви сюди зайшли, оскільки переконаний, що тут знайдеться багато цікавого для вас матеріалу. Вони, — і граф поклав руку на деякі книги, — були мені вірними друзями протягом декількох років, коли я ще й не думав потрапити до Лондона; книги ці принесли мені багато приємних годин, познайомили з вашою великою Англією; а знати — значить любити. Я прагну потрапити на переповнені народом вулиці вашого величного Лондона, поринути у вир людської суєти, брати участь у цьому житті і його змінах, його смерті, — словом, у всьому тому, що робить цю країну тим, чим вона є. Але — на жаль! — поки що я знайомий із вашою мовою лише за книгами. Сподіваюся, мій друже, завдяки вам я навчуся й висловлюватися.

— Даруйте, графе, але ж ви чудово володієте англійською!

— Дякую вам, друже мій, за вашу дуже втішну про мене думку, але все-таки я боюся, що у знанні мови знаходжуся ще тільки на півдорозі. Правда, я знаю граматику і слова, але я ще не знаю, як їх вимовляти і коли яке вживати.

— Запевняю вас, ви чудово говорите.

— Все це не те… Я знаю, що, якби жив і розмовляв я у вашому Лондоні, будь-хто негайно вгадав би у мені іноземця. Цього мені замало. Тут я знаний; я — магнат; весь народ мене знає, і я — пан. Але іноземець на чужині — ніщо; люди його не знають, а не знати людину — значить не турбуватися про неї. В такому разі я вважаю за краще нічим не виділятися з натовпу, щоб люди, побачивши мене або почувши мою англійську мову, не зупинялися б і не тицяли в мій бік пальцями. Я звик бути паном і хочу ним залишитися назавжди або ж принаймні влаштуватися так, щоб ніхто не міг стати паном наді мною. Ви приїхали сюди не тільки для того, щоб пояснити мені все щодо мого нового володіння в Лондоні; я сподіваюся, що ви пробудете зі мною ще якийсь час, аби завдяки вашим бесідам я звик і вивчив розмовну мову. Тому я наполягаю і прошу вас виправляти мої помилки у вимові якнайсуворіше.

Я, звичайно, сказав, що прошу його не соромитися мене, а потім попросив дозволу користуватися бібліотекою на свій розсуд.

Він погодився:

— О, так… Взагалі, ви можете вільно пересуватися замком і заходити куди завгодно, за винятком тих кімнат, двері яких замкнуті; втім, туди ви й самі напевно не схочете проникнути. Є поважні причини для того, щоб усе було, як є, і якби ви дивилися моїми очима і володіли моїм знанням, то, без сумніву, краще б усе зрозуміли.

Я сказав, що й не сумніваюся в цьому, і він продовжував:

— Ми в Трансільванії, а Трансільванія — це не Англія, наші дороги — не ваші дороги, і тут ви зустрінете багато дивного. Ну, хоча б з вашого короткого досвіду під час поїздки сюди ви вже знаєте дещо про ті химерні речі, які тут можуть відбуватися.

Це послужило початком довгої розмови; я поставив йому декілька запитань із приводу надзвичайних подій, учасником яких я був або які привернули мою увагу. Іноді він ухилявся від відповіді або ж переводив бесіду на інші теми, вдаючи, що не розуміє мене; але загалом він оповідав абсолютно відверто і детально. Трохи згодом я насмілився і запитав його про деякі дива минулої ночі, наприклад, чому кучер підходив до тих місць, де ми бачили сині вогні. Чи правда, що вони вказують на місця, де закопано й заховано золото? Тоді він мені пояснив, що простолюд вірить, ніби певної ночі року — якраз минулої ночі — нечиста сила необмежено панує на землі, і тоді з'являються сині вогники в тих місцях, де закопано скарби. Потім ми перейшли на інші теми.

— Поговорімо про Лондон і той будинок, який ви для мене придбали, — сказав він.

Перепросивши за хибу, я пішов до своєї кімнати, щоб узяти папери, які стосувалися купівлі. У той час, як я виймав їх із валізи і впорядковував, я чув у сусідній кімнаті стукіт посуду і срібла, а коли повертався до бібліотеки, то, проходячи через їдальню, помітив, що стіл прибрано, а кімната яскраво освітлена лампами; вже сутеніло. Лампи горіли і в бібліотеці. Коли я увійшов, граф прибрав зі столу книги і журнали, і ми занурилися в читання всіляких документів, планів і паперів. Він цікавився абсолютно всім і ставив мені мільярди запитань щодо розташування будинку і його околиць. Очевидно, він раніше вивчив усе, що стосувалося придбання, оскільки врешті-решт з'ясувалося, що він про все знає набагато більше, ніж я. Коли я йому це зауважив, він відповів:

— Так, друже мій, але хіба це не природно? Коли я туди вирушу, то опинюся зовсім на самоті, мого друга Джонатана Харкера не буде поряд, щоб підказувати і допомагати мені. Він буде в Ексетері, на відстані багатьох миль, захоплений, мабуть, вивченням законів з іншим моїм другом, Пітером Хаукінсом. Чи не так?

Ми знову заглибилися в справу про купівлю нерухомого майна в Перфліті. Коли я виклав йому суть справи, дав підписати всі потрібні папери і склав листа містеру Хаукінсу, він почав розпитувати мене, яким чином вдалося придбати таку чудову ділянку. На що я прочитав йому всі мої нотатки, які тоді вів. Ось вони:

«У Перфліті, проходячи обхідною дорогою, я випадково набрів на ділянку, яка, здалося мені, і була потрібна клієнтові. Ділянка оточена високою стіною старовинної архітектури, побудованою з масивного каменя і не ремонтованою вже багато-багато років.

Маєток називається Карфакс, мабуть, перекручене старе «quatres faces» — чотири фасади, оскільки будинок чотиристоронній. Загалом там близько 20 акрів землі, оточених вищезазначеною кам'яною стіною. Багато дерев, що додають маєтку подекуди похмурого вигляду, потім є ще глибокий темний ставок або, точніше, маленьке озеро, що живиться, ймовірно, підземними джерелами, оскільки вода в ньому надзвичайно прозора, а крім того, з озера витікає чимала річка. Будинок дуже великий і старовинний, з небагатьма високо розташованими вікнами, загартованими важкими гратами. Він швидше схожий на частину в'язниці і примикає до якоїсь старої каплиці або церкви. Я не зміг оглянути її, оскільки ключа від дверей, що ведуть з будинку до каплиці, не виявилося. Але я зняв своїм «кодаком» декілька видів із різних боків. Частина споруди була прибудована згодом, але досить дивним чином, так що обчислити точно, яку площу займає будинок, неможливо; вона, мабуть, дуже велика».