Граф Дракула - Страница 8

Коли я закінчив, граф сказав:

— Я радий, що будинок старовинний і просторий; я сам із стародавнього роду, і необхідність жити в новому будинку вбила б мене. Будинок не може відразу стати жилим; по суті, як мало дано днів, щоб скласти сторіччя… Мене радує також і те, що я знайду там старовинну каплицю. Ми, магнати Трансільванії, не можемо допустити, щоб наші кістки покоїлися серед простих смертних. Я не шукаю ні розваг, ні радості, ні вдосталь сонячного проміння та іскристих вод, таких улюблених молодими і веселими людьми. Я вже не молодий; а моє серце, змучене протягом років суму, не здатне більше до радості; до того ж стіни мого замку зруйновані; тут багато тіні, вітер вільно доносить свої холодні подихи крізь понівечені стіни і розкриті вікна. Я люблю мир і тишу, хотів би бути наодинці з власними думками, наскільки це можливо.

Іноді слова графа ніби суперечили з його загальним виглядом, а можливо, це спричиняла особлива властивість його обличчя — надавати посмішці лукавого і саркастичного відтінку. За деякий час він вибачився і покинув мене, попросивши зібрати всі мої папери.

За його відсутності я почав детально знайомитися з бібліотекою. Наштовхнувся на атлас, відкритий, звичайно, на карті Англії; видно було, що ним часто користувалися. Розглядаючи уважно карту, я помітив, що певні пункти на ній обведені колами, і, придивившись, побачив, що одне з них знаходилося біля Лондона зі сходу, саме там, де розташовувався придбаний ним маєток; інші два були: Ексетер і Уайтбі, на Йоркширському узбережжі.

За півгодини граф повернувся.

— О! — сказав він, — усе ще за книгами! Вам не варто так багато працювати… Ходімо: ваша вечеря готова і подана.

Він узяв мене попідруч, і ми вийшли до їдальні, де на мене справді чекала чудова вечеря. Граф знову вибачився, що вже пообідав не вдома. Але так само, як і напередодні, він вмостився біля каміна і базікав, доки я їв. Після вечері я закурив сигару, як і минулої ночі, і граф посидів зі мною, ставлячи мені запитання на різні теми; так спливали година за годиною. Хоч я й відчував, що вже дуже пізно, але нічого не говорив, оскільки вирішив, що повинен бути до послуг господаря і виконувати його щонайменші бажання. Спати ж мені не хотілося, оскільки вчорашній тривалий сон зміцнив мене; але раптом мене охопило те відчуття лихоманки, яке завжди відчувають люди вдосвіта або під час припливу. Кажуть, люди найближчі до смерті і вмирають зазвичай удосвіта або ж під час припливу. Раптом ми почули крик півня, що прорізав із надприродною пронизливістю чисте вранішнє повітря. Граф Дракула схопився і сказав:

— Як, уже знову ранок! Це непростимо з мого боку, що я примушую вас так довго не спати!.. Не говоріть зі мною про вашу країну — мене так цікавить усе, що стосується моєї нової батьківщини — дорогої Англії, — що я забуваю про час, а у вашій цікавій бесіді він летить дуже швидко!

І, вишукано вклонившись, він залишив мене.

Я пійшов до себе і записав усе, що відбулося за день.

8 травня.

Коли я почав записувати до цього зошита свої нотатки, то побоювався, що пишу дуже детально, але тепер щасливий, що зафіксував усі найдрібніші деталі від самісінького початку, бо тут відбувається багато незвичайного, — це турбує мене; я думаю тільки про те, як би вийти здоровим і неушкодженим звідси, і починаю шкодувати, що приїхав; можливо, нічні пильнування так впливають на мене, але якби цим усе й обмежувалося. Якби можна було з кимось поговорити, мені стало б легше, але тут нікого немає. Тільки граф, а він… Я починаю думати, що тут я єдина жива душа. Дозвольте мені бути прозаїком, оскільки того вимагають факти; це допоможе мені розібратися у всьому, зберегти здоровий глузд і уникнути влади фантазії, що дедалі більше бере гору наді мною. Інакше я загину!.. Дозвольте мені розповісти все, як воно є, або як воно мені здається.

Я проспав лише декілька годин і, відчуваючи, що більше не засну, підвівся. Поставивши дзеркало для гоління на вікно, я почав голитися. Раптом я відчув руку на своєму плечі і почув голос графа: «Доброго ранку», — озвався він. Я завмер, оскільки мене здивувало, що я не бачу його в дзеркалі, хоча в люстерку відбивалася вся кімната. Зупинившись раптово, я трохи порізався, але не відразу звернув на це увагу. Відповівши на вітання, я знову обернувся до дзеркала, щоб подивитися, як я міг так помилитися. Цього разу жодого сумніву не було: граф стояв майже впритул до мене, і я міг бачити його через плече. Але його віддзеркалення в люстерку не було!..

Це вразило мене і посилило дивність того, що відбувається; мене знову охопило незбагненне занепокоєння, яке виникало щоразу, коли граф знаходився поблизу. Тільки тепер я помітив свій поріз. Я відклав бритву вбік і озирнувся при цьому півобертом до графа, шукаючи пластир. Коли граф побачив моє обличчя, його очі зблиснули якимось демонічним сказом, і він раптом схопив мене за горло. Я відскочив, і його рука торкнулася шнурка, на якому висів хрест. Це відразу спричинило в ньому зміну, причому лють минула з такою швидкістю, що я подумав, чи була вона взагалі.

— Дивіться, будьте обережні, — сказав він, — будьте обережні, коли голитеся. У наших краях це набагато небезпечніше, ніж вам здається.

Потім, схопивши дзеркало, він продовжував:

— Ось ця нещаслива дрібниця все й спричинила! Ніщо інше, як дурна іграшка людської пихатості. Геть її!

Він відкрив важке вікно одним рухом своєї жахливої руки і пожбурив дзеркало, яке розбилося на тисячу друзок, упавши на каміння, яким було викладено двір. Потім, не кажучи ні слова, подався геть. Це дуже неприємно, оскільки я зовсім не знаю, як тепер голитимуся, хіба перед металевою коробкою від годинника або перед кришкою мого бритвеного приладдя, яка, на щастя, зроблена з полірованого металу.