Граф Дракула - Страница 80

— А ви, друже Квінсі, чи маєте що повідомити?

— Трохи, — відповів той. — Це могла бути випадковість, але я не можу сказати з упевненістю. Мені здавалося корисним дізнатися, куди подався граф, коли покинув будинок. Я не знайшов його; але я бачив, як із вікна Ренфілда вилетів кажан і полетів на захід. Я чекав, що він повернеться в якомусь вигляді до Карфакса; але, очевидно, він відшукав інше лігво. Та сьогодні вночі він і не зможе повернутися: небо вже зачервоніло на сході, і світанок близько. Ми повинні діяти завтра.

Він проказав останні слова крізь зуби. Хвилини зо дві тривало мовчання, і мені здавалося, що я чую биття наших сердець. Потім Ван Хелзінк сказав дуже ніжно, поклавши руку на голову місіс Харкер:

— А зараз, мадам Міно, бідолашна, дорога мадам Міно, розкажіть нам детально, що сталося. Бачить Бог, я не бажаю турбувати вас; але нам необхідно все знати. Тепер більш, ніж будь-коли, слід діяти швидко й рішуче. Наближається день, коли все повинно закінчитися, якщо це можливо. А зараз є шанси на те, що ми залишимося живими і дізнаємося його таємницю.

Бідолашна, мила мадам Міна затремтіла, і я міг бачити, як напружені її нерви, коли вона ближче притиснулася до свого чоловіка і дедалі нижче й нижче опускала голову йому на груди. Після паузи, протягом якої вона, мабуть, збирала сили, вона заговорила:

— Я прийняла снодійне, яке ви так люб'язно мені дали, але воно довго не діяло; безсоння було ніби сильнішим за ліки, і міріади страшних думок роїлися в моїй голові… всі пов'язані зі смертю і вампірами; з кров'ю, болем і горем!

Її чоловік мимоволі застогнав; тоді вона обернулася до нього і з любов'ю сказала:

— Не турбуйся, любий! Ти повинен бути сміливим та твердим і допомогти мені перенести страшне випробування. Якби ти тільки знав, як важко розповідати про цей жах, то зрозумів би, як я потребую вашої спільної допомоги. Ну, я зрозуміла, що моя воля повинна мені допомогти, оскільки ліки корисні, і я вирішила заснути будь-що. Після цього, мабуть, настав сон, оскільки я нічого більше не пам'ятаю. Прихід Джонатана не розбудив мене, оскільки, коли до мене повернулася пам'ять, він уже лежав біля мене. В кімнаті був той самий легкий білий туман, який я помічала й раніше. Я не пам'ятаю тепер, чи відомо це вам; ви знайдете замітку в моєму щоденнику, який я покажу потім. Я відчула той же непевний страх, який і раніше охоплював мене, і те ж відчуття чужої присутності. Я озирнулася, щоб розбудити Джонатана, але він спав так міцно, ніби прийняв снодійне він, а не я. Як я не старалася, але не могла його розбудити. Це дуже налякало мене, і я озиралася навкруги від жаху. І серце в мене завмерло: біля ліжка стояв високий, стрункий чоловік у чорному, неначе він виступив з туману або, точніше, немов туман перетворився на його фігуру. Я відразу впізнала його за описом інших. Воскове обличчя, різкий, орлиний ніс, на який падало світло тонкою білою лінією; відкриті червоні губи з гострими білими зубами між ними; і червоні очі, які, наскільки мені пам'ятається, я бачила при заході сонця у вікнах церкви Св. Марії в Уайтбі. Я впізнала також червоний рубець на його лобі, слід від удару Джонатана. Моє серце обірвалося; я б закричала, але була ніби паралізована. Він пошепки заговорив — різко та уїдливо, показуючи на Джонатана: «Мовчати! Якщо ви озветесь хоча б одним звуком, я схоплю його і витягну з нього мозок перед вашими же очима». Я була дуже перелякана, щоб діяти чи говорити. Із глузливою посмішкою він поклав мені руку на плече і, міцно тримаючи мене, оголив іншою рукою моє горло, кажучи при цьому: «Спочатку легкий прохолодний напій у нагороду за мою працю. Час вам звикнути: не вперше і не вдруге ваші жили вгамовують мою спрагу». Я була розгублена і, що досить дивно, не бажала перешкоджати йому. Я думаю, це наслідок того прокляття, яке є результатом його дотику до своєї жертви. О, Боже, Боже, зглянься наді мною! Він торкнувся своїми жахливими зубами до мого горла!

Я відчувала, як мене покидають сили, і опинилася в стані напівнепритомності. Як довго тривав цей жах, не знаю; але мені здавалося, що минуло чимало часу, перш ніж він відвів від мого горла свій потворний, викривлений усмішкою рот. Я бачила, як із нього крапала свіжа червона кров…

Потім він почав знущатися з мене: «Отже, ви за прикладом інших хочете боротися зі мною. Ви бажаєте допомогти цим людям упіймати мене і зашкодити мені. Ви тепер знаєте, вони теж знають частково і скоро дізнаються повністю, що значить стати мені на дорозі. Їм слід берегти енергію для свого захисту. В той час, як вони діяли хитрістю проти мене — проти мене, який володарював над народами і керував ними, коли ваших друзів ще не було на світі, — я руйнував усі їхні плани. І ви, найдорожча для них, ви зробилися плоттю від моєї плоті, кров'ю від моєї крові; моє цілюще джерело на якийсь час, ви будете дотім моїм товаришем і помічником. За вас буде помста; адже ніхто з них вам не допоможе. Але поки що вас треба покарати за те, що зробили. Ви допомагали шкодити мені; тепер ви будете озиватися на мій заклик. Коли мій мозок накаже вам: «Прийди», ви поквапитесь через моря і землі. Для цієї мети я зроблю ось що». Він шарпнув сорочку і довгими нігтями розкрив жилу на своїх грудях. Коли бризнула кров, він міцно затиснув обидві мої руки в свою, другою схопив мене за шию і притиснув мій рот до рани так, що я повинна була задихнутися або Проковтнути трохи… О Боже! Боже! Що я зробила!.. Що зробити, щоб пережити весь цей жах! Адже я завжди прагнула бути покірливою і чесною. Господи, змилуйся наді мною! Зглянься над бідною душею, якій загрожує більше ніж смертна небезпека; яви милосердя і пожалій тих, кому я дорога!