Граф Дракула - Страница 86

— Усе гаразд. Ми знайшли обидва лігва: в кожному було по шість ящиків, які ми знищили.

— Знищили? — перепитав професор.

— Так, він ними не зможе скористатися!

Виникла невелика пауза, яку першим порушив Квінсі, сказавши:

— Тепер нам залишається тільки одне — чекати на нього тут. Якщо ж до п'ятої години він не прийде, ми повинні піти, тому що було б нерозсудливо залишати пані Харкер саму після заходу сонця.

— Він тепер повинен прийти скоро, — сказав Ван Хелзінк, дивлячись у свій записник. — Із телеграми Міни видно, що він попрямував на південь, значить, йому доведеться переправитися через річку, що він зможе зробити тільки під час відпливу, тобто менше ніж за годину. Та обставина, що він попрямував на південь, має для нас велике значення. Він тепер тільки підозрює наше втручання, а ми вирушили з Карфакса спершу туди, де він найменше може чекати на нашу появу. Ми були в Бермондсі за декілька хвилин до його приходу. Та обставина, що його ще тут немає, доводить, що він вирушив у Мейл-Енд. Це зайняло якийсь час, оскільки йому треба було потім переїхати через річку. Повірте мені, друзі мої, нам не доведеться довго чекати. Нам треба б скласти який-небудь план нападу, щоб не випустити чогось. Але тихіше, тепер немає більше часу для розмов. Приготуйте свою зброю.

Сказавши це, він підняв руку, пропонуючи нам бути насторожі, і ми всі почули, як хтось обережно намагається відчинита ключем вхідні двері.

Навіть у цей страшний момент я міг тільки дивуватися з того, як владний характер всюди виявляє себе. Коли ми разом з Квінсі Морісом і Артуром полювали або просто мандрували по всьому світу, шукаючи пригод, Моріс завжди був нашим ватажком, складаючи план дій, ми ж з Артуром звикли сліпо підкорятися йому. Тепер ми інстинктивно повернулися до старої звички. Кинувши побіжний погляд на кімнату, він негайно ж висловів план нападу і потім, не кажучи ні слова, жестами показав кожному своє місце. Ван Хелзінк, Харкер і я стали якраз за дверима. Якщо їх відчинять, професор зможе захистити їх, доки ми удвох заступаємо вхід. Квінсі сховався попереду так, щоб його не можна було побачити, тримаючись напоготові і перегороджуючи шлях до вікна. Ми чекали з таким напруженням, що секунди здавалися цілою вічністю. Тихі, обережні кроки почулися в передпокої: граф, мабуть, чекав на напад, принаймні нам так здавалося.

Раптом одним стрибком він опинився посеред кімнати, перш ніж хтось із нас зміг підняти на нього руку або перегородити дорогу. В його рухах було стільки хижого, стільки нелюдського, що ми не скоро оговталися від здивування, спричиненого його появою. Харкер перший поспішно кинувся до дверей, які вели до кімнати, що виходила на вулицю. Граф, побачивши нас, дико заревів, вишкіривши свої довгі гострі зуби: але злий оскал швидко зник, і холодний погляд його висловлював лише горде презирство.

Потім вираз обличчя графа знову змінився, коли ми всі, ніби від наслання, рушили на нього. Шкода, що ми не склали кращого плану нападу, оскільки і в цей момент я не знав, що нам робити.

Я сам не знав, чи допоможе нам наша смертоносна зброя чи ні. Харкер, мабуть, вирішив це перевірити, оскільки він вихопив свій довгий малайський кинджал і в сказі замахнувся на графа. Удар був страшний, і граф врятувався тільки завдяки тій диявольській спритності, з якою відстрибнув назад. Спізнися він на секунду — і вістря кинджала пронизало б його серце. Тепер же кінчик ножа розрізав лише сюртук, і з розрізу випала пачка банкнот, а потім на підлогу полився цілий дощ золотих монет.

Обличчя графа набрало такого диявольського виразу, що я спершу злякався за Харкера, хоча й бачив, що він підняв страшний ніж і приготувався вдарити повторно. Я інстинктивно рушив уперед, тримаючи в піднятій правій руці розп'яття, а в лівій — освячену облатку. Я відчував, що по моїй руці пробігла могутня сила, і з подивом помітив, як чудовисько притиснулося до стіни, бо інші вчинили за моїм прикладом. Жодне перо не змогло б описати той вираз дикої ненависті й підступної злості, той диявольський сказ, який спотворив обличчя графа. Восковий колір його обличчя зробився зеленувато-жовтим, очі запалали пекельним полум'ям, а червоний рубець виділявся на блідому лобі кривавою раною. За мить граф спритним рухом прослизнув під рукою Харкера, перш ніж той встиг його ударити, кинувся через кімнату і виплигнув у вікно. Шибки із дзвоном розлетілися на друзки, і він упав на двір, викладений кам'яними плитами. Крізь дзвін розбитих шибок я почув, як декілька золотих соверенів із дзенькотом упало на плити. Ми кинулися за ним і побачили, як він підхопився неушкодженим і, перебігши через двір, відчинив двері стайні. Потім він зупинився і закричав нам:

— Ви думаєте перемогти мене — але ж ви з вашими блідими обличчями схожі на отару баранів перед м'ясником. Ніхто з вас не буде радий із того, що викликав мій гнів. Ви думаєте, що я залишився без жодного притулку, а тим часом у мене їх багато. Помста моя тільки починається! Вона триватиме сторіччя, і час буде моїм вірним союзником. Жінки, яких ви любите, вже всі мої, а через них і ви всі будете моїми — моїми тварюками, що виконують мої накази, і моїми шакалами!

І, презирливо засміявшись, він швидко зайшов у двері, і ми чітко почули рипання заіржавілого засуву.

Здалеку почулося, як відчинилися і відразу зачинилися двері. Зрозумівши неможливість іти за ним через стайню, ми всі кинулися в передпокій. Першим заговорив професор: